Альтернативна форма обліку фізичних осіб

TAXman, 07 червня

Питання відмови від ідентифікаційного номера хвилює багатьох людей.

Ст. 35 Конституції України визначає, що кожен має право на свободу світогляду та віросповідання. Водночас вищезазначеною нормою встановлено, що ніхто не може бути звільненим від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

В Україні не один рік триває колізія, пов'язана з переходом на альтернативну форму обліку фізичних осіб при сплаті податків. Державою з метою забезпечення конституційних прав особи на свободу віросповідання й уникнення колізій в законодавстві вжито достатніх заходів із урегулювання зазначеного питання.

Одним із завдань органів ДПС відповідно до ст. 2 Закону N 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" є, зокрема, формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів (далі – ДРФО) і Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб.

Законодавчим актом, який визначає порядок формування ДРФО, мету його створення та функціонування, права та обов'язки податкових органів, пов'язаних з його експлуатацією, є Закон N 320/94-ВР "Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів".

Відповідно до ст. 3 цього Закону до інформаційного фонду ДРФО включаються дані про індивідуальні ідентифікаційні номери, що надаються фізичним особам – платникам податків, які зберігаються за ними протягом усього їхнього життя.

Поняття ідентифікаційного номера визначено в Концепції створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи (за текстом – ЄДАПС), затвердженої постановою КМ N 40 від від 20.01.97 р. У подальшому, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.03.2006 р. N 327 на основі бази даних ЄДАПС створено Державну інформаційну систему реєстраційного обліку фізичних осіб та їх документування.

Концепція N 40 визначає шляхи, методи й засоби створення ЄДАПС як найважливішої складової частини Державного реєстру, підходи до формування загальної системи обліку громадян (побудованого не за існуючим дозвільним принципом – пропискою, а за принципом реєстрації громадян за обраним за власним бажанням місцем постійного проживання) та їх документування із запровадженням єдиного документа, що посвідчує особу громадянина України, – паспорта, а також організацію різноманітної аналітико-довідкової роботи.

Зазначена система, зокрема, має на меті узгодженість дій органів виконавчої влади стосовно реєстрації громадян за місцем постійного проживання з використанням їх ідентифікаційних номерів і накопичення визначеної в установленому порядку облікової інформації про особу.

Отже, ідентифікаційний номер – це цифровий код, що складається із десяти символів (присвоюється кожній особі згідно з визначеною системою кодування на підставі даних про дату народження та стать особи).

ДРФО – це автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі до бюджетів і внески до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України.

Як передбачає ст. 2 Закону N 320/94-ВР, створення ДРФО забезпечує: повний облік фізичних осіб, які сплачують податки, з однозначною їх ідентифікацією; організацію автоматизованої обробки інформації про сплату податків фізичними особами в режимі комп'ютерної мережі; взаємодію державних податкових інспекцій з метою забезпечення контролю за правильністю та своєчасністю сплати податків та інших обов'язкових платежів фізичними особами; організацію нормативно-довідкової інформації для взаємодії державних податкових інспекцій з іншими державними органами; розвиток вітчизняного математичного забезпечення, засобів зв'язку та обчислювальної техніки.

Державний реєстр створюється ДПА України та складається з інформаційного фонду, що міститься у базах даних ДПА України та підпорядкованих їй податкових органів. Дані Державного реєстру використовуються виключно для обліку одержаних доходів, об'єктів оподаткування, повноти та своєчасності сплати податків та інших обов'язкових платежів.

Слід зазначити, що в 1999 р. до ст. 1 Закону N 320/94-ВР було внесено зміни, внаслідок яких особи на підставі своїх релігійних або інших переконань отримали право відмовитися від прийняття ідентифікаційного номера, про що вони мають офіційно повідомити відповідні державні органи. При цьому за такими особами зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів, а в їх паспортах робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера. Механізм реалізації цієї норми визначено ДПА України та МВС України й затверджено спільним наказом N 602/1226 від 19.10.2004 р. "Про затвердження Порядку унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи – платника податків та інших обов'язкових платежів" (зареєстровано в Мін'юсті України 20.10.2004 р. за N 1345/9944).

Відповідно до підпунктів 1.4 та 1.5 п. 1 Порядку N 602/1226 особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера, у разі відсутності (наявності) в неї ідентифікаційного номера повідомляє орган ДПС за своїм місцем реєстрації заявою за формою, визначеною цим Порядком.

Крім того, п. 2 Порядку N 602/1226 визначено перелік документів, які необхідно подати до органу ДПС фізичній особі, котра відмовляється від ідентифікаційного номера. Після прийняття заяви орган ДПС за місцем реєстрації особи проводить перевірку наявності інформації про особу в Державному реєстрі щодо достовірності поданих даних та у термін до 30 календарних днів з дня прийняття заяви надає заявнику довідку або відмовляє в наданні такої довідки із зазначенням причин відмови. Зазначимо, що термін дії такої довідки – 30 календарних днів.

Зазначу, що фізичні особи – підприємці мають право відмовлятися від присвоєння номера, а фізичні особи, які є засновниками юридичних осіб такого права позбавлені (у заяві про відмову є спеціальна примітка, де громадянин підтверджує, що він не є засновником).

Крім того, після отримання фізичною особою, яка відмовляється від ідентифікаційного номера, вищезазначеної довідки, така особа повинна надати до органу внутрішніх справ за своїм місцем реєстрації довідку за формою N В3 та паспорт громадянина України.

Посадова особа органу внутрішніх справ при зверненні громадянина за місцем його реєстрації щодо внесення відмітки до його паспорта розглядає надану фізичною особою довідку за формою N В3 щодо повноти та правильності її заповнення та відповідності до пред'явленого паспорта.

У разі відсутності невідповідностей посадова особа вносить на 7 – 9 сторінку паспорта відмітку такого змісту: "Має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера".

Нормативним актом, який регулює існування паспорта як документа, є постанова ВР України N 2503-ХІІ від 26.06.92 р. "Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон", відповідно до якої паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Паспорт громадянина України видається кожному громадянину України паспортною службою органів внутрішніх справ після досягнення ним 16 років. Інформація, яка зазначається заявником, у подальшому використовується податковими органами для формування відносно особи, яка відмовилася через релігійні або інші переконання від ідентифікаційного номера, відповідної особової справи. Після її формування дані про таку особу виключаються з ДРФО без порушення повноти обліку платників податків, а облік особи здійснюється в альтернативній формі – за серією та номером паспорта.

Здавалося, ситуацію було вирішено, але на сьогодні значна кількість фізичних осіб, які мають бажання на підставі релігійних чи інших переконань відмовитися від ідентифікаційного номера, продовжують через особисте непогодження з чинними нормативними актами (або їх нерозумінням) звертатися до судових органів з позовами щодо зобов'язання податкових органів виключити ідентифікаційний номер, присвоєний їм, та всю інформацію про них з інформаційного фонду Державного реєстру, що містяться в базах даних податкових органів.

Таке непорозуміння з боку зазначених фізичних осіб призвело до накопичення великої кількості судових справ з аналогічними предметами спору, а отже, до завантаження судових органів, що заважає швидкому вирішенню інших нагальних питань. Судова практика, сформована з урахуванням рішень касаційної інстанції, свідчить про безпідставність і необгрунтованість звернення фізичних осіб з позовами такої категорії. Наведемо 2 типових приклади.

Приклад 1. Постановою Вищого адміністративного суду України (2009 рік) у справі за позовом громадянина А (далі – позивачі) до ДПА України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії скасовано постанову районного суду Рівненської області та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду, в позові відмовлено повністю.

У мотивувальній частині постанови Вищий адміністративний суд зазначив таке. Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Порядок унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи – платника податків не містить положень про виключення з Державного реєстру ідентифікаційного номера та інформації про особу, а лише визначає процедуру внесення відмітки про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера до паспорта фізичної особи, яка через релігійні або інші переконання відмовляється від ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це орган ДПС.

З таким висновком судів не можна погодитись, оскільки він суперечить вимогам чинного законодавства.

На сьогодні відповідно до Закону N 320/94-ВР розроблено Порядок N 602/1226 з метою його виконання для усунення прогалин в регулюванні спірного питання. Як випливає з матеріалів справи, позивачі є віруючими Української Православної Церкви та через свої релігійні переконання відмовляються від ідентифікаційних номерів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачі зверталися до податкових органів із заявою довільної форми щодо виключення ідентифікаційного номера та всієї інформації про них з інформаційного фонду Державного реєстру. У свою чергу органами ДПС було надано відповідь і роз'яснено порядок офіційного звернення до податкового органу, процедуру виключення ідентифікаційного номера та всієї інформації про осіб з інформаційного фонду Державного реєстру.

Таким чином, реалізація прав позивачів на альтернативну форму обліку при сплаті податків та інших обов'язкових платежів залежить виключно від них самих, а не від дій чи бездіяльності податкових органів. Позивачі, необгрунтовано відмовляючись від дотримання зазначеного порядку, позбавляють себе можливості реалізовувати своє право на альтернативну форму обліку при сплаті податків. Податковими органами це право позивачів не було порушено, а його нереалізація зумовлена їх власною поведінкою.

Аналогічну позицію суду підтримано й іншими рішеннями Вищого адміністративного суду України.

На користь органів ДПС вирішуються справи з аналогічним предметом спору, але позов подається законним представником в інтересах неповнолітньої дитини.

Приклад 2. У справі за позовом громадянина Б в інтересах неповнолітньої дитини до ДПА України Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення попередніх інстанцій, зазначив таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що позивач "Б" є батьком своєї неповнолітньої дитини, якій не було присвоєно ідентифікаційний номер. Позивач , виховуючи дитину відповідно до релігійних переконань, як її законний представник звертався до ДПІ за місцем постійного проживання та ДПА України з вимогою про відмову від ідентифікаційного номера для своєї дитини. Згідно з листами податкових органів у задоволені вимог позивача було відмовлено.

Оскільки на момент звернення позивача до суду його дитині ідентифікаційний номер органами ДПС не було присвоєно, облікову картку на цю дитину не заведено, а тому відомостей відносно неї не отримано. Зважаючи на той факт, що неповнолітня дитина ще не отримала паспорта, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо необгрунтованості та передчасності позовних вимог.

Як бачимо із судової практики, особи, що мають намір перейти на альтернативну форму обліку при сплаті податків, безпідставно не використовують процедуру, передбачену чинними нормативними актами, яка направлена на вирішення зазначеного питання.

Крім того, особи взагалі не звертаються із заявою до податкових органів або подають заяву довільної форми, незважаючи на те, що Порядком N 602/1226 визначено форму такої заяви, що призводить до відмови в задоволенні цієї заяви та як наслідок – до звернення з позовом до суду.

Суд погоджується з тим, що державні органи, дотримуючись норм Конституції України, здійснили всі необхідні заходи для реалізації норм Закону N 320/94-ВР, у зв'язку з чим немає необхідності вирішувати зазначене питання в судовому порядку.

 

Новий коментар

Я не спамер: введите суму 6+0


 

Від авторів блогу

Про блог — прочитайте перед початком

Замовити консультацію - з питань ведення бізнесу чи оподаткування

Відповіді на питання - вже розвязано 43 питань

Володимир Тихонов - мій профіль на Google+


 
 

Бизнес форум

Последние темы:

Печь булерьян в дом
21 вересня, 1 ответа
Как Открыть Футбольную Школу
20 вересня, 1 ответа
IP телефония
20 вересня, 1 ответа